“Її смерть – дуже складна і непоправна втрата для всіх нас, для друзів і мільйонів шанувальників її неосяжного таланту, величезна втрата для мистецтва, служінню якому вона присвятила все своє життя. Ми всі сумуємо і важко переживаємо втрату легендарної актриси і чудової людини “, – йдеться в повідомленні.
Белла Масумян народилася в Дніпропетровській області. У 1961 році вона закінчила Білоруський державний театрально-художній інститут за фахом «актор драматичного театру і кіно». З того ж року почала працювати в мінському Національному академічному драматичному театрі імені Горького.
За роки своєї творчості вона зіграла близько сотні різних театральних ролей, а також знялася в двох фільмах – «Четверо в одній шкурі» (1963) і «Гріх лицедійства» (1991). У 1968 році Белла стала заслуженою артисткою БССР, а вже після перебудови, в 1995 році, отримала звання народної артистки Білорусі.
Белла Масумян також була нагороджена різними медалями: медаль Франциска Скорини «За заслуги в області культури Білорусі» (2007 рік), вищий приз Білоруського союзу театральних діячів «Кришталева Павлинка» (2009 рік), медаль Союзної держави «За співпрацю» (2011 рік) – і спеціальною премією президента Білорусі діячам культури і мистецтва (2012 рік).
Актрисою Белла стала всупереч волі батьків – вони бажали їй професію лікаря. Тато не раз підводив її, юну, до дзеркала і говорив: «Бачиш себе? А адже це зі сцени будуть бачити інші».
Однак завзятість Белли виявилася сильнішою: вона склала іспити в московське Щепкінське училище, але, коли вивісили списки, подивилася не в той і, вирішивши, що не пройшла, поступила до Мінська на курс до Дмитра Орлова.
Коли все з’ясувалося, нічого міняти не стала – адже в Вільнюсі, зовсім недалеко, жили батьки – мама-полька і тато-вірменин. Звідси, напевно, і сильний характер Белли Масумян, і її вірність рідному театру.
Знаменитий критик Тетяна Орлова якось написала, що вона вірна запаху лаштунків свого театру.
– Це як вдома, де все по-старому і нічого не дратує. Старі куліси, звичайно, пора б замінити, часом каблуки в щілину в підлозі провалюються, але так комфортно. Перш за все театр визначався тим, які люди в ньому служили, ставилися до дійства, партнерів, за лаштунками. Наприклад, прийти на репетицію НЕ після режисера, а за п’ять хвилин до нього. Хоча бували і ті, хто входив в раж, коли буквально з вулиці вривалися на сцену. Коли приїжджала на прем’єру в московський театр Маяковського до свого друга, актора Едіка Марцевича (він грав Гамлета після Михайла Казакова), перед виходом на сцену за лаштунками стояла костюмер з голкою, ниткою, щітками. Вона у кожного актора перевіряла, застебнутий чи гульфик, чи чисте взуття, чи не стирчать на костюмі нит